Під ранок сніг прокинувся зі снів.
Куди іти – і сам іще не знає.
Будівлі сірі поглядом обвів.
Потік машин. Так сумно. Все лякає…
Гайнуть би в поле з висоти небес,
Вдихаючи студену прохолоду!
Загаптувати б сріблом світ увесь
І проспівать зимі врочисту оду!
Та сонце блиснуло. Заплакав сніг,
Не до снаги дібратися до поля.
Удосталь нагулятися не зміг, -
Така непередбачувана доля.
І хоч від болю серденько щемить,
Снує він тихо вулицями міста.
І де лягає – там стає на мить
Світліше, бо душа у нього чиста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453120
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.10.2013
автор: Ірина Хміль