Завжди, всюди себе вважаю винним
Перед жінками, яких я залишив,
Перед дітьми, яких на них покинув,
Заклавши генотип і лише, лише.
Літа минали, минали роки,
Та загубити мій спомин марно -
Всі спроби немов от ті сороки
Стрекочуть карно, стрекочуть карно.
І кара впала на плечі мої,
Та сам себе я отак окраїв,
І так розмотав свої сувої
Моєї долі так не простої.
Я так записав себе в ізгої,
Що навіть збої - програмні збої,
Що навіть кара - сенсорна влада,
Що навіть болі - ковзання долі,
Є Полігони - життєві гони.
І всюди, завжди, ці в серці скалки
Є ті рани, що у серці плачуть:
Мої провини - це є удавки,
Мене тримають і не пробачать.
16.01.1992
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453009
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2013
автор: Левчишин Віктор