Смерті не боюсь я,
Так сказати можу,
Це мить одна моя,
Якої сильно хочу,
Не тому, що жити надоїло,
Чи перестали всі любити,
А тому, що душу так нагріло,
Що так не хочу більше жити,
Не через батьків, чи друзів,
Навіть не через любов,
А через те,що важко так мені,
У цьому світі наче у вогні,
Думати,гадати,мріяти,
І годувати лиш надіями,
Що буде добре лиш одне,
Те,що хочу та невже,
Треба трохи зачекати,
Та час летить,його не наздогнати,
Бо він як Ангел,
З білими крільми,
Наче його нема,
А наче він є,
Та, прошу лише одне,
Життя-воно яке?
Воно по-різному буває,
Та не кожний розуміє це,
Тому,навчіться розуміти,
Що ви наробили,чому туди ходили,
Смерті ви просили,
А я скажу:
Смерті не боюсь я,
Бо пройшла ціле життя,
А ви задумливо всміхаєтесь,
Ніби це було доречно,
Із цементом ви поб'єтесь,
Та почувши голос мій,
Ви захочете змінитись,
Буде пізно,
Треба з цим змиритись,
Та змиритись буде важко,
А на душі так буде тяжко,
Та час летить немов на крилах,
Неначе вас несе по небосхилах,
Пора прощатись голос каже вам,
Та не сказали ви батькам,
Як сильно їх любили,
Кричали,наче вовком вили,
Тепер спокійно засинайте,
І не кажіть уже прощайте,
Ми про вас обговорили,
Сльози ваші змили,
Усе це є життя,
Та смерті не боюся я!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452827
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2013
автор: Kristina Zolotko