Коли Орлі вийшов з лісу, першим ділом він розклав вогнище. Коли вже він присів, почув насмішкуватий дівочий голос:
-Холодно?
Орлі здивувався, адже він був на порозі Карпат, вже гори вивищувались над довколишніми лісами, в яких не було ні живої душі.
-А тобі ні?-спитав Орлі.
-Ні. До речі, як тебе звати?
-Орлі.А тебе?
-Нарміна.
Чесно кажучи, Нарміна приголомшила Орлі. Вона була висока, з голубими очима, ніби їй влили туди чисті, прозорі води карпатських озер,в її русяве волосся, здавалося , заплівся місяць, а в її вуста , напевно, вселилася сама Афіна, такі розумні речі вона говорила.
Нарміна приєдналася до Орлі. Як тільки мандрівники хоч трохи обсохли вони лягли спати , а над ними , над усією природою Прикарпаття, що мала заворожуючий вигляд, світив місяць, цей ліхтарик, що освітлює шлях щоночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452734
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2013
автор: Лаврентій Українець