Я ледь вириваюсь, а ти мене тягнеш на дно.
Знов ки́даєш в спину усе, що не зміг сказати.
І кожне твоє "Привіт" - мої нові ґрати.
І мантра (стара як світ) про "усе одно".
Ти ж бачиш, що я вже пожовкла, я майже листя.
Та струмом по нервах і цвяхом мені по шкірі.
І це божевілля ґрунтується на довірі.
Колись я воскресну байдужістю. Ти молися.
І солодко так у єдиноважливім пеклі.
Вселяється віра у те, що ти ще потрібен.
В в'язниці німих "якби" і омріяних "ніби"
У нас, як на осінь, всі спогади надто теплі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452695
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.10.2013
автор: Fairytale