Ось і вечір, такий же, як ті,
що були вже і, певно, ще будуть
в непомітному людям житті,
за яке і таке не осудять.
Щоб з числа нетривких одкровень
найхимерніше з пам’яті стерти,
кожну ніч, а, буває, і вдень
ми тренуємось солодко вмерти.
На пір’їнах крізь атласний шовк
у світи невагомого стану
поринаю з полону думок
у найглибшу з дитинства нірвану.
Та спочатку погасне нічник
і зажевріє марево раю...
Потім з Лети Морфей прилітає...
Потім фея розв’яже язик...
Я без тебе вмирати не звик,
тільки схоже, потрошку звикаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452634
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2013
автор: I.Teрен