Іду споквола, вбираю в себе шурхіт листя,
Де перегуком з осінню загублені роки.
Моя Вкраїно, чи то тебе уже зреклися,
Чи ти зреклася їх, дивись, торби на дві руки.
Узбіч шляху заробітчани, мов скоморохи,
Стоять у обіймах з рідними: притихлі та смурні.
В чужій країні вони заручники епохи
Й чужі закони бувають, там, до волань глухі.
Ятрить їм душі тягар невидимий прощання
Та за віконним склом розтерта украдьки сльоза.
Чи й ти не чуєш, доле, оті сердець зітхання,
Коли останній знак на рідній мові вирина.
28.09.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2013
автор: Валентина Ланевич