Зриває вітер листя завзято,
Дощем шмагає яблуньці гілля.
Зіщулилася, а він стакато,
Відбігши, знову холодить здаля.
Вертепом хмари понад горою
У небі хороводять сивину.
Запеленали всю синь собою
І мріється про сонце, не вражду.
Щоб струменіло теплом те світло,
Зігрівало простуджену душу.
Мені б проскурку, щоби осідло,
На завше в серце, його не зрушу.
27.09.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2013
автор: Валентина Ланевич