Іржава осінь,холоди,дощі
І,як безхатченки, в лахміттях всі дерева,
Змарніли квіти,оголилися кущі
Й лише ялина іще досі королева.
Неначе вицвілі старечі очі - скрізь калюжі
І оранка лягла на поле зморшками,
А поруч лише ворони байдужі
І вітер сьорбає печаль малими ложками.
Стареча постать або ж навіть просто тінь
Землі знесилено хитається по світу,
Блукає в пошуках,де неба ясна синь
Разом із сином-сонцем її могла б зігріти.
Та не знайде - чекати доведеться
І марними всі будуть сподівання,
Бо сонце вже ніде і не озветься
І скінчаться за мить її страждання.
Лиш жалібно ще раз протягне руки
У вись, далеко, куди сина відпустила,
Зітхне у безнадії, лиш розлука
Очікує на матір,що зростила.
Жорстока осінь, холоди, дощі,
Земля проронить мимохідь скупу сльозину,
Не дочекається нікого й в цій іржі
Забута усіма самотня згине.
Й її покриє сніг і злічить рани,
Щоб навесні все знову повторити,
Бо ж її серце як і серце мами
Дитя своє завжди буде любити. 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451253
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.09.2013
автор: Лія Ладижинська