Як же приємно було побачити після такої вдалої "Операції баба Марійка" Брона! Він ж лише усміхався і нічого не говорив. Думаю, у кожного таке бувало – хочеться побачити рідну людину й обійняти, або хоча б відчути її запах. Я почала швидко йти до мого янгола, найріднішого тут (він був приблизно за сто метрів від мене), але раптом..
Свічки на стінах від одного його жесту потухли. В коридорі стало геть темно. Я не розумію, що тут відбувається.
– Бронеееее!.. Де ти? Що відбувається? Мені страшно! Іди до мене, будь ласка!...
В розпачі з очей хлинули сльози. Я не боюся темряви, але коли твій янгол жестом знищує всі джерела освітлення – очевидно, це не до добра. Поступово ставало все холодніше, аж допоки я не почала трястися і стукати зубами від холоду. Йшла навпомацки по коридору в незрозумілому напрямку, але не натикалась ні на стіни, ані на Брона.
У самому кінці коридору щось світилось. Світло в кінці тунелю? Я почала бігти в його напрямку, і коли вже приближалась, але не бачила ще, що саме там випромінює яскраве світло, воно зникло. Знову стало темно.
Там були двері. Біля них стояв Брон, але він зовсім не був схожим на себе. Численні порізи на шкірі, налиті кров'ю очі, пошматований костюм і якась саркастична посмішка на губах. Мій янгол (чи вже не янгол?) стояв руки в боки, а потім жестом почав показувати, аби я йшла до нього.
– Броне... Що з тобою? Зле виглядаєш... – перелякано почала я, маленькими кроками приближаючись до нього. – Що це за порізи на твоєму обличчі? Ти з кимось бився?
– Бився. З тобою, – відповів янгол грізно, поставивши руки за спину. – Ти паскуда безхарактерна, але б'єшся, як виявилось, непогано. Так непогано, що змогла МЕНЕ побити. Для чого ти це зробила?
Раптом засвітились три свічки біля Брона – дві з кожного боку і одна над його головою. Тепер в Брона начебто був німб.
– Я нічого не розумію. Коли ми бились? Щойно я була в кабінеті. Там було минуле разом з бабою Марійкою, ще лист там писала стосовно бабиного серця. Потім побачила тебе, Броне, ти ще мені усміхався, жестом показував, що я молодець, але нічого не говорив. А тепер отаке от говориш. Щось тут не так. Але що? Поясни, розкажи!
– Слухай ти, що ти мені розказуєш? Щойно була така борза, що я не йняв віри, що ти – моя вихованка! Ну як вихованка... Ти зрозуміла!
На останній фразі він наче повернувся до реальності (якщо це можна так назвати), його погляд став злим і майже вбивчим. Я перелякалась не на жарт, навіть не від того, ЯК він на мене дивився, а від того, що я нічого не розуміла. Найгірше – коли тебе звинувачують в чомусь, а ти навіть не розумієш, в чому саме твоя помилка.
Почала давати дьору в той бік коридору, звідки щойно прибігла. Не встигла пробігти й ста метрів, як він з'явився прямо переді мною. Нажахано, я кинулась до дверей. Встигла вибігти з них до того моменту, як Брон наздогнав мене. Я закрила двері і бігла, не звертаючи уваги на те, що щось змінилося. Вже коли помітила, що янгола-неянгола немає позаду, зупинилась і почала глибоко дихати.
Раптом відчула, що мені просто жах як холодно. Роззирнулась. Я стояла на березі величезного озера, в якому де-не-де плавало пожовкле листя. З іншого боку озера було багато дерев, але це не було схоже на ліс чи лісосмугу. Думаю, це був великий сад. Тепер було зрозуміло, чому настільки холодно – я стояла боса на холодному мокрому піску, одягнена в літню сукню, а на дворі ж осінь!
Обернувшись, я побачила те, що в жодному разі не сподівалась побачити. Уявіть собі величезний сарай, в якому де-не-де є вікна і двері, невеликі башточки, а на їх вершинках багато незрозумілих залізних знаків, які були причеплені так, як хрести на церквах. Що це таке? Це отаке от Чистилище ззовні?? Це розіграш Ісуса Боговича чи гірка реальність? Треба все-таки зрозуміти, що і до чого. Невеликими кроками я почала наближатись до отого "надсараю". Пройшовши кільканадцять метрів, я зупинилась і почала знову розглядати будівлю. Вона змінилась. Тепер це був аж ніяк не сарай, а величезний замок. Хто читав "Гаррі Поттера", зрозуміє, що я маю на увазі. Тепер я ще гірше заплуталась. Треба влаштувати розслідування. Я маю знати, де я. Чи це справді таке Чистилище, чи я з'їхала з глузду і в мене увімкнулись галюни, чи прийняла велику дозу якоїсь речовини, яка викликала отакі видіння? Я маю знати!
І тут.. В мене появилась геніальна ідея! Треба повернутись в замок. Страшно, звісно, – авось там на мене чекає розлючений невідомо за що Брон? Повернутись потрібно для того, аби знайти Ольгу, пам'ятаєте, ту дівчину-янгола, яка мені вручала договір до підписання? Вона видалась мені дуже доброю і милою, думаю, вона зможе мені пояснити, що саме відбувається...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451173
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2013
автор: Оксана Сова