Коли він пішов, не грюкнули двері,
не загавкав пес, не пройшла тінь.
Ніхто цього не помітив.
Коли він пішов, світ не затих,
нічого не вибухнуло, планета
продовжувала свій рух і перехожі
йшли далі. Коли він пішов,
його дружина пила чай в кафе
з подругою і гучно сміялась.
Ні тривоги, ні болю в серці.
Сміх...
Глибокий, дзвінкий, всеохоплюючий
сміх.
Коли він пішов, все жило своїм
життям, всі жили своїм життям
крім нього.
Жодна річ не порушила плину.
Його пальто продовжувало
висіти в шафі, його старі стоптані
черевики продовжували чекати
біля дверей.
Лише за півгодини стало зрозуміло,
що він не повернеться,
коли дзвінкий сміх його дружини
був перерваний телефонним дзвінком
і пронизливим вереском, що
сколихнув на мить і вулицю,
і перехожих, і пальто... І на мить
все затихло і зупинилось, адже
він пішов, щоб більше не повернутись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450745
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 24.09.2013
автор: Lorna