Дай, Джим, мені на щастя лапу,
Таку ще лапу не бачив зроду я!
Давай на місяць гавкнемо, друзяко,
Така погода тиха, спить зоря.
Ну, дай же, Джим, мені на щастя лапу!
Голубчик, прошу! Ну пощо лизня?
Ти ж зрозумій зі мною найпростіше ,
Тобі ж не знана ще людська гризня,
Не знаєш ти ще, чим людина дише!
Хазяїн твій і милий, й знаменитий,
Гостей у нього завжди повний дім,
І кожний хоче на тебе поглядіти,
Погладити по шерсті перед тим.
Собака ти , диявольсько -прекрасний!
І цілуватись завжди би хотів,
Нікого не питаєш і в день ясний
Так липнеш, мов п’яниця- кого вздрів!
Мій милий Джим! Чи бачив між гостями,
Завжди їх тут багато так бува,
Ту мовчазливу, закутану журбами,
Сюди вона можливо загляда?
Вона прийде! Про це я точно знаю!
Щоб ти на ній свій погляд зупинив.
І ти, лизни їй руку- по звичаю...
За добре і лихе , що я вчинив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450545
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: горлиця