Ми таки знайшли Нас.
Серед товщі темних вод,
Побачивши світло,
Почувши ту первісну
Притчевість
Сакральних слів.
Колесо фортуни
Зламало свій щирий бік,
Лиш палиці,
Які кидали
Злобонамолені,
Зміненоіменні,
Проросли до рівня
Дерев із Долини Дів.
Моя милосте,
Ти обмащена
В рівень любих
Серцю найменувань,
Ти загорнена
В простирадла
З вечірніх розмов,
Промовисті (н)(м)иті
Яких пломеніють
Плодами садів
Найчарівливіших Семірамід.
Проте наші боги мовчать,
Бо ми повиривали
Серця мудрості
З вершинних низин їх зчорнілих,
Бо не намолених кров’ю пірамід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450502
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: Олена Ганько