Невже ці люди вже забули,
Тих, хто боровся за їх світ,
Хоть би згадали, пом’янули,
В своєму, тихому житті.
Невже дивитися не треба,
Сторінки пам’яті свої,
Згадати інколи, як треба,
Бо ти людина на землі.
Невже ці люди позабули,
Тих, що боролися за них,
Згадають інколи, і досить,
На тому світі усе ждуть.
Невже не треба вже нікому,
Людськії муки й почуття,
Тих, хто боровся за свободу,
Та ще й віддав за це життя.
Невже забуті всі ті слова,
Які казались вам тоді,
Боротись далі, за Свободу,
Своєї, й нашої душі.
Невже звичайне теє слово,
Пропало безвісті, в огні,
І Маніфести про Свободу,
Ще й Конституції у сні.
Невже немає більше слова,
Яке б підняло усім дух,
Горить душа, наче солома,
Без користі і Віри тут.
Невже забуті вже герої,
Які боролися з царем,
Несли вам Волю і Свободу,
Те, що добутеє мечем.
Невже ніхто не пам’ятає,
Як все було в старі часи.
Несли ми гордо, наче прапор,
Свободу й Віру, у душі.
Невже проїхавши півсвіту,
І поборовши ворогів,
Стоїм ми знову у корита,
Розбитого, в непотріб всім.
Невже забулись всі ті люди
І де те слово у душі,
Що принесе усім нам спокій,
І тим хто в небі, й на землі.
Пробігло все, неначе хвиля,
Чиясь душа у вишині,
Стоїть давно, і все чекає,
Чи прийде слово, і тобі.
Заїжджені давно дороги,
Що прокладалися колись,
Людьми з надією у серці,
Та з піснею в своїй душі.
Від краю світу і до краю,
Топтали землю, і цей світ,
І каторжани, і селяни,
Ще й козаки усіх часів.
Хто жив ненавистю до злиднів,
Які душили білий світ,
Твоє життя, і твоїх діток,
Яким хотілося ще жить.
Своє життя віддавши людям,
Вони згорали, і не раз,
За те життя, що завтра буде,
За щастя й долю, і для нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450363
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.09.2013
автор: Ю.Вороньківський