Запрошую Вас на пейзаж
дивитись, як сонце заходить.
Цей вечір завжди буде наш.
Хай спогади серце тривожать.
Було це, як кажуть, колись.
Ви йшли по затишній алеї.
Трамвай мій котився униз,
а я у вікно Вас угледів.
У мене ще гальм не було,
коли Ви мені посміхнулись.
Я жав аварійне табло,
аж рейки, здається, зігнулись.
А потім і гойдалка, й вальс,
і чортове колесо в парку,
І я так дивився на Вас,
і Ви червоніли так палко...
Були ми, здається, на ти,
та час коректує забуте.
Тепер для обох з висоти
не легко в минуле вернути.
Пройшли за роками роки.
І ось випадково зустрілись.
Я Вашої «прошу руки»
і Ви, як тоді, зашарілись.
І знову дерева і парк,
і знову непрохане щастя.
і чорт не штовхає отак,
щоб знову на вудку попався.
І знову – прощання в кінці,
Журитись звичайно не варто.
Попереду – ті ж манівці.
А хочеться знову, –
[i]до завтра[/i].
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450055
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.09.2013
автор: I.Teрен