Маленька дівчинка почала багато хворіти останнім часом. Лікарі кажуть, жити буде, аж поки не помре. Звичайно, кажуть про себе, але ж по їх очах усе видно. Та й ясна річ, що усіх це чекає, от просто її, можливо, через хворобу, трошки раніше. Кажуть, з легенями у неї не все добре. Отак взяти і описати діагноз тяжко, це вміють лише медики, але суть там така: є якісь бактерії, які живуть в організмі постійно (чи досить довго), але зараз ведуть вони себе негоже і от тепер зайнялися легенями не на жарт. Якщо далі так піде, то скоро дівчинка дихати не зможе. А цей процес, певне, таки важливий, як для неї, так і для тих непогамовних бактерій.
Дівчинка має зелені очі. А хтось каже, що очі у неї сині й глибокі. А може, вони одразу обох кольорів, і вона тому дуже гарною здається, коли заглядає своїми двоколірними очиськами в саму душу. Живою. Вона має чудові думки щодо усього в світі. Тільки ніхто їх не чує, бо вона не любить багато балакати. Мовчить. А сама слухає старших. Отак поступово вона вчиться придумувати нові ідеї та речі. Придумує, і на її обличчі з’являється усмішка. Тоді усі радіють.
У неї є одна улюблена гра, точніше сказати, у неї є купа друзів, з якими вона в ту гру грає. Сюжет її завжди змінюється, а от товариші незмінні. Тільки їх ніхто не бачить, окрім дівчинки. Вони, мабуть, дуже крихітні, а всі думають, що то вона їх придумала, аби почуватися не самотньою і живою. Дорослі не звертають на це уваги: ну хай собі дитя бавиться, аби слухалося і не злітало з орбіти. Вони завжди іронічно посміюються, мовляв, набриднуть ті уявні друзі малій, вона виросте і буде займатися чимось іншим. Тільки ж друзі оті й насправді існують. Дорослі їх звуть бактеріями чи якось так (це вона точно чула, бува, говорять про них, та надто не переймаються), а от дівчинка придумала їм таку милу назву, що ніяк не натішиться. Вона їх зве людьми і безустанно вірить, що вони її чують і озиваються. Оті бактерії, вони, чула, живуть на її тілі, скрізь. І вони хороші, коли хороші. То чому ж не подружитися з ними, коли вже вони є? Так же набагато веселіше жити, ти і твої бактерії, разом, і увагою завжди не обділений, і є з ким потеревенити, і вони можуть колись вирости, стати видимими дівчинці, і як гарно тоді буде, як вони їй все-все розкажуть про своє життя, а вона їм про своє. Можна буде придумати купу нових ідей і речей, і все завдяки тому, що всі дружать і одне одного розуміють. Дівча було переконане в тому вічно і мало спокійний сон і хороший настрій.
Та останнім часом їй постійно боляче. Вона часто в поганому гуморі. Починає вередувати. Плаче, трусить голівкою і всі навколо страждають. Вона б хотіла поділитися про це зі своїми друзями, але все далі їй не до цього. Ігри стають не такі веселі. Інколи вона починає гратися і забуває про біль, а тоді щось вибухає у її зраненому тільці, болем, і вона знову плаче і гнівається… на всіх.
А тут ще вона почула, що виною тому… бактерії! Як же так! Вона ж їх усіх назвала, вона їм казки на ніч читала, вона їм показувала зоряні сади, а вони… її віра почала потроху слабнути. Слабнуло й тіло. Хвороба постала отак невимушено з нічого. Дівчинка підслухала, як лікарі казали, що ті хвороботворні бактерії насправді були… таке якесь невідоме слово… хороші, а потім щось змусило їх ставати дедалі злішими і кусати її. Спочатку її імунітет (оце слово вона навіть собі записала в зошит) брав верх і справлявся із нападами самих злих бактерій, а добрих не чіпав (розумний Імунітет!), але поступово він ставав якимось таким зовсім худеньким, майже прозорим, чахнув на очах. І чому бактерії про це не думали? Вони ж точно мали помітити, що Імунітету погано. Вони такі розумні! Дівчинка знала це, інакше б вона з ними не товаришувала.
Вона собі все міркувала, лежачи в ліжку, що, певне, деякі бактерії просто забули щось дуже важливе для них. А без цього вони не могли. І поки оце шукали, то попридумували такі механізми, які стали їх лякати, а її ранити боляче-боляче. Тільки ж вони не винні у тому, що забули – так вона їх оправдовувала. Вони маленькі, налякані, її не чують, і тому вона не може попросити їх припинити, або хоч почекати, аби отой Імунітет знов став дужим і всіх захищав.
А потім лікарі сказали, що якісь із бактерій почали вщерть заполоняти її легені чимось там незрозумілим, якимись відходами їх життєдіяльності (над цим довгим словом вона завзято думала, аби зрозуміти його великий смисл), руйнувати їх, і скоро їй буде дуже тяжко дихати, і потім…
Варіанти були наступні. Лікувати хворобу такими антибактеріальними засобами, які б могли повбивати усіх поганців. От тільки щось підказувало дівчинці, що це не зовсім той вихід, який буде для всіх найкращим. По-перше, лікарі побоювалися, що її організм не витримає такої боротьби, візьме і здасться у процесі. Тим більше, що вони бачили, як вона зневірилася і почала втрачати сили аж надто швидко. І мало хто підозрював, що дівчинка страждала подвійно, а то й потрійно… Мало того, що дехто із друзів зрадив її і завдавав нещадного болю, так ще й вихід лікарі придумали такий, що не лишить їй нікого, ні поганого, ні хорошого. Із ким тоді вона буде ділитися щастям? Яким щастям?! Щастя ж в гармонії! (Дівчинка не знала, що воно таке, просто знала).
Був ще один варіант, про який усі уникали розмов, але розуміли, що він може бути єдино невідворотним. Лишити дівчинку в спокої і дочекатися результату. Скоріше за все, результатом буде повна окупація бактеріями її організму, а за цим неминучий вирок для бідолашної. Бактеріям теж настане кінець, але яка вже тоді різниця.
Можна би було додуматися до того, як віднайти такий несподіваний елемент, який би привніс злагоду між дівчинкою та її бактеріями. Вони б зрозуміли одне одного і стали б проживати свій час у мирі. Звичайно, медицина ще не дійшла до таких висот, аби запровадити цей варіант лікування і допомогти малій.
Тож щира дівчинка із зелено-синіми очима і милозвучним іменем Земля дуже сподівається на видужання і все ще вірить у дива.
Написано для г. "Рідні обрії"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449900
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: