Цей день не вигадала б гіршим.
Приніс букет блідих лілей.
А потім ти сказав між іншим:
Настав між нами апогей.
І ми повинні розпрощатись,
Ти не бажаєш під вінець,
Що нам зручніше було гратись,
І вже прийшов всьому кінець.
І в грудях стиснулося серце,
Так журно, аж спинилась мить.
І я тоді, напевне, вперше
Відчула, як воно болить.
Що далі, то ставало гірше,
Біль струменем до п’ят пробіг.
А ти, мій любий, найпростіше –
Стосунки зберегти не зміг.
І я стояла непорушно,
Як ніби хто мене вкопав.
А далі ти зазначив слушно,
Що ти так сильно не страждав.
Що не хворів, не переймався,
Любистком в грудях не цвіло.
Ти просто жив і …розважався,
Бо тобі зручно так було.
Ти не дозрів і не готовий, -
Таке мені казав вусач, -
Що ти втомився, нездоровий,
Що все набридло і… Пробач.
І так підступно посміхався,
Брехав, що зичиш лиш добра.
Ти просто жив і розважався,
Немов життя – це вічна гра.
Який дурний, який фіктивний,
Несправжній, ніби втратив дах.
Твій мозок – явно примітивний,
Здається, більший у комах.
Та що мені тобі казати
На зломі вже дорослих днів?
Хай інші будуть розважати
Тобі подібних тарганів.
Ти завше тьмяним був у думках,
Блідим, як цей букет лілей.
Твоя є правда, що в стосунках
Настав, напевне, апогей.
Сльозами відчай не пролити .
А в чому-бо моя вина?
Я далі не повинна жити
Через оцього таргана?
Це дурощі, відтоді знаю,
І туга з серця відійшла.
– Ти вільний. Більше не тримаю, -
Я розвернулась і пішла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449523
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Анна Берлинг