П’ятниця тринадцяте
У юності років далеких, читав я той роман жахливий. Сьогодні ж день у мандрах, застряг він, звісно, в ямі дивності розчарувань. Проте було немало захватів-здобутків! У ранок геть ранковий, Максиміліан (то пес вівчур), як звично вже, подушку із ступні моєї він собі зробив. Шматочок взяв омлету я, вмочив в сметану і на носа йому обережно поклав. Прокинувся ж песик – аж коли я «подушку» забрав і з’їв мій гостинець. А я – в Тернопіль подався.
А столицю районів є варто почати із вражень приємних. Я із другом поважним зустрівся, нас тісно єднають боністики чари. А кому є цікаво, пишіть, не соромтесь, і вам покажу, якщо ви прийдете … із чверткою «Грінвіч». Збагатившись банкнотами, теж і монетою, я поїхав у Кліо відділення вчене, а звідти – у «Вектор», бо книгу я ще видаю. Враз дзвінок – на приємність цікаву – мене запросили у місто величне (шкода, ще забруднене ленінським трунком) на збори істориків в Подільську на Смотричі-річці. Проте, повернімось в Тернопіль. Іду-поспішаю до панни, на диво велике, не знається в місті. А навколо йдуть люди, одягнені аж на осінній манер: у светрах і навіть в куртках. Ну а в мене є папка і куртка в руці й сорочки короткий рукав, ще піт на чолі. Минувши мажорні обставини зустрічі, урешті, веду я у місто на каву, так кажуть, обрав я, звичайно, що «Сфінкс». Три рази казав я натхненно до панни про вибір вина між двох кольорів, нарешті принесли біляве і старенький Кахетті мені. Зазначити варто, ідею про тортик сприйняла чудово – вона і округлості щирі її живота, які іще трохи і бюст здоженуть. Ще кави чорнила посеред веселки мого монологу. Я міряв очима, яку б то медаль в нагороду за скромність, куди примістити. Опісля Єгипту частинки, зайшли ми в книгарню на літеру «Є», там завше чекає на мене новинка. А дальше … пробачте, цікавого ніц, в англійському стилі від’їхав автобус її. Нехай, хоч я і «згаїв» години зо дві, то тринадцятий день і ще п’ятниця! Та коби то тієї біди. Тернопіль на ній аж ніяк не скінчився!
На зміну я вражень, до панянки цікавої я подзвонив, звичайно, дзвінок – не даремно!
Поблизу театру стояв у ваганнях: чи йти у місцину – кав’ярню із назвою «По філіжанці», де спогад прекрасний ірраціональний, а чи пізнавати нову новизну в Шотландії – Глазго. Пан вітер й Підсвідомість панянка вказали на шлях за сто метрів у «Глазго». Там писалось таке:
***
День, що наповнений хвилями шторму,
В морі – готовність поразки й наснага надбань.
Поспіх не пустить щем-холод у тіла комору,
Спогад сотворить проектів майбутнього грань.
Ось вокзал в горизонті. Проте, зачекайте – книгарня «Книжкова хатина», і у папці – вже ось філософські шедеври китайця – «Дао де цзин», і ще пляшка «Сандори». з тим і в дорогу…
13.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449476
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2013
автор: Ярослав Дорожний