Осінь за вікном сльозами-фарбами
Жадібно вкриває свій портрет,
Тугою дощів з душі загарбала
Сонячного літа силует.
Вітер, як погонич, кіньми-хмарами
Рясно застеляє неба синь,
Зливи із вітрами ходять парами,
Наче свита графів і графинь.
Сонце шле тепла слабкі промінчики,
Влади утрачаючи кермо,
Сонячна пора на голки кінчику,
Літо чує холоду ярмо.
Трішки ще побудь, нехай і "бабиним",
Стримай відцвітаюче тепло
Диво-павутиння міріадами,
Стиглим виноградовим стеблом.
По міській алеї, щедро встеленій
Листя покривалом золотим,
Я іду - в душі моїй ще зелено,
В душу не впускаю холоди́...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449206
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2013
автор: Олександр Обрій