ЗЕМНА ДОСКОНАЛІСТЬ

Цей  світ  загубив  у  віках  досконалість,
Я  знаю:  була  неодмінно  вона!
Цвіла,  мов  троянда.  У  муках  сконала.
На  кому  за  вбивство  найперше  вина?

Людина  -  то  Всесвіту  мікроцеглинка,
У  кожного  в  серці  свій  крихітний  світ,
І  він,  загубивши  гармонію,  стрімко
У  безладу  прірву  віками  летить.  

Спинитись  на  мить,  щоби  серцем  послухать
Історію  людства  у  ритмі  биття,
Нема  заборон  перед  силою  духу,
У  ній  всі  ключі,  глибина  й  висота.

Прямуємо  вглиб...  Ну  а  як  же  польоти?
Вони  не  приховані,  поруч  вони,  
Але  непопомітні  для  нас,  ми  в  турботах  
Спотворили  звуки  живої  струни.

Струна  вже  хрипить  і  покрилась  іржею,
Не  в  змозі  зіграти  кантату  душі,
Свобода  -  не  в  рамках,  вона  за  межею,
Неволя  думок  -  від  прекрасного  щит.  

Я  знаю:  цей  світ  віднайде  досконалість,
Я  чую,  як  гратиме  ніжно  струна!
Я  бачу,  як  люди  прекрасне  пізнають,
І  в  душах  тоді  забуяє  весна.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448643
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2013
автор: Олександр Обрій