Мені вже снилось це колись:
І місяць молодий,
І білий сніг, і чорний ліс,
І на снігу сліди,
І я , весела і легка,
Немов срібляста тінь,
І ця твоя тверда рука,
Єдина у житті.
Мені вже снилось це колись
Давно-давно-давно,
Мов чорний міст, мов білий лист,
Немов німе кіно,
Немов старий дереворит
На біленій стіні,
Як перший іній, що горить
У місячнім вогні.
І я не думала, що сплю
Між крижаних суцвіть.
Я думала, що я люблю
Одного на весь світ.
Тепер молись чи не молись,
Чи заливайсь вином,
Це все було, було колись
Таким щасливим сном…
І вже - нічого, тільки біль,
Глибокий і густий.
Нічого не скажу тобі:
Не зрозумієш ти.
Це все - моє, лише моє.
Відсутній в ньому сенс.
Давай залишимо, як є,
Усе-усе-усе…
Живи собі, живи, як жив,
Без місячних молитв.
Лишайся сонним і чужим -
Чужий не заболить.
А світ стоїть собі, як був.
Він - білий і святий -
Мою любов, мою судьбу,
Як плівку засвітив.
І вже - нічого. Тільки біль
До крику, до плачу.
Нічого не скажу тобі.
Нічого не прощу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447922
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна