[i] NN..[/i]
Як здіймалось марево доріг,
Юність посилала долі виклики,
Лиш до тебе ніжність я зберіг,
І з собою пошепки покликав.
Ми були наївні і веселі,
З вірою в майбутнє у серцях,
Дуже легко батьківські оселі
Ми міняли на примарний шлях.
Ти мені нічого не сказала,-
"Пізно вже, додому всім пора",
І лише на шумному вокзалі
Стало ясно - то уже не гра.
Розійшлись дороги і надії,
Не судилось разом нам піти-
Розвели нас наміри й події
Розминули виміри й світи.
Як необережно проміняли
Вогник серця ми на даль доріг!
Ми тоді з тобою ще не знали-
Той щасливий, хто його зберіг.
Ми були зухвалі, легковажні,
Як було тоді нам зрозуміть,
Що в житті ніщо не переважить
Вогник, який ніжністю горить!
Через роки знову ми зустрілись,
Вже не ті, ніхто не ждав ту мить,
І, здалось, в очах твоїх відбились
Сполохи, що їх не погасить.
06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2013
автор: Микола Серпень