Знати - дзеркало тріснуло
і даремно дивитись вглиб.
Ворожбит збожеволів.
Так буває, що не кажи…
Просто затамувати
чи то сміх, чи то схлип,
І подумати ще раз:
добре, що ти - чужий.
Ворожбит збожеволів.
І нам допоможе хто ж?
Перехоплює подих
твоєї душі озон.
По твоєму волоссі дуже повільний дощ
Обережно стікає, неначе сльоза крізь сон.
Як доречна, скажи, кольорова оця сльота,
Де двозначні слова можна чути і недочуть,
І сказати собі:
як це добре, що все це так,
Що ні сонце, ні тінь, а химерний ажур дощу,
Що немає іще ані вдячності, ні жалю,
Попрощались - і все.
Щось не так?
Ну тоді - пробач…
Як це все-таки добре, що я тебе не люблю.
А інакше - то що?
А інакше, хоч вголос плач…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447310
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна