У ті часи народжувала жінка,
Як правило, у власній рідній хаті,
Вже знала від бабусі Любомилка,
Симптоми й відчуття які чекати.
Лягала у коритце дерев'яне,
Місцину кращу годі і шукати,
Вона ж пізніш колисочкою стане
Для їхнього малого немовляти.
Вода лилась в коритце те джерельна,
Близька температурою до тіла,
Для ніг робились виступи ретельно,
Щоб рожениця впевнено сиділа.
Краї ж усі загнуті в тої ванни,
Міцненько щоб триматися за стінки,
А градуси повітря - оптимальні
Для тіла вже оголеної жінки.
Цю ванну Радомирко клав на стелю,
Щоб жінка в ній дивилась на схід сонця,
Посудина з водою поруч неї,
Поменше ванни клалася в сторонці.
Стояла недалеко лавка також,
Чотири рушника на ній із льону,
Тканина була ніжною, без знаків,
Без вишивки, спокійна, однотонна.
В кімнаті чоловік лиш був присутній,
Ні рідні, навіть бабки-повитухи,
Дитиночці не мали-бо майбутній
Завадити вродитись сильній духом.
Підпалював пред схватками багаття
Дбайливий чоловік спереду хати,
Там родичі, волхви і бабки знатні
Збирались на майбутнє дивне свято,
У кошиках приносили наїдки,
Сідали під навісом, по законам
Ніхто не міг з тодішніх дива свідків
Помістя перетнуть чіткі кордони.
Не міг і чоловік до них підходить,
Ніщо відволікать не мало думку
Батьків нових від дитятка приходу,
Ішли до них лиш в разі порятунку.
З дитиною ввесь час вела розмову
Матусенька щаслива при пологах,
І добрим підбадьорювала словом
На світ іти без страху і тривоги.
Отець виймав з води свою дитину,
І слиз увесь із ротика і носа
Відсмоктував напротязі хвилини,
До матері із трепетом підносив,
Поклавши на живіт щасливій мамі,
Турботливо грудьми маля кормила.
І різав пуповину батько вправно, -
Закопував її, як вечоріло.
Маля брав на рушник і мив ретельно,
У інший завертав і клав на постіль,
З посудини, що поруч у оселі,
Він жінку обмивав в приємній млості,
У постіль проводжав до немовляти,
Окроплював матусі простирадло
Грудним же молоком швиденько тато,
Рідніший захисник-бо і порадник.
Дивився, вже на сплячих, ще довгенько,
У вогнищі запалюючи дрова,
А воду, де народжувала ненька,
Під дерево родинне лив за рогом.
Туди ж тоді прикопував плаценту,
З труби виднівся дим - як знак для гостей,
Вони, його побачивши, моментом
Віталися, казали радо тости.
Ведруси знали: чує немовлятко
Батьків думки іще в утробі мами,
В цій аурі знаходиться при схватках,
На світ іде із тими же з думками.
Не було у приміщенні сторонніх,
Що можуть страх навіяти малому,
Комфорт його у батьківському лоні
Ніхто не мав порушувати вдома.
Тому під час пологів чітко знали
Культуру цю вже наші молодята,
Їх первісток без болю, досить плавно
З'явивсь на білий світ, немов на свято.
Народжувала легко Любомила,
Не біль була у криках - тільки радість,
А Радомир квадратик кожен тіла
Хотів своїй коханій цілувати.
Він став пред нею вдячно на коліна,
Коли з малим лежала рада ненька:
"Спасибі, Любомило, ти богиня!
Ти диво сотворила-бо маленьке!
В життя ти можеш втілювати мрії".
"Ми сотворили, милий Радомире!", -
Від радості її змокріли вії,
Всміхалися батьки від серця щиро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446535
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2013
автор: Олександр Обрій