вернись до мене, я ще жити хочу
ще хочу здути з коміра виття
і розтебнути й впасти з головою
тобі на плечі сльози забуття
очі закриють вії залоскочуть
вересом- квітом... вересом- життя...
життя життя життя
цікава штука, он осінь нахилила
стан тривожний прийшла без стуку
обігрітись хоче волосся змокле
пензлі розтеклися фарби барвисті
на моєму платті квітує літо
на краєчку поли до низу тягне
до пуття до ладу до верхівки
плоду чашу малює осінь
схоже як і я... я жінка я не осінь
я не вкраду ні тіло твоє краплею душі
струною зачепи я з місця зрушу
на меблі впаду дзеркалом вдивлюся
у образ твій згорнуся колобком
долоні заховаю дзвін примушу
шовковим листячком на заході вогонь
твоє серденько коливати дужче дужче
вернись до мене, вчуй, я ще жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446374
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2013
автор: Ольга Ратинська