Похилилась вербиченька,
Стан в віти сховала,
Бо навпроти в водиченьці
Явіра впізнала...
Стоїть явір гордовитий,
Вітер чуб колише.
Водичкою ноги вмито,
Вслухається в тишу...
Бачить вітер, як вербичка
Ховається в коси,
Як полоще їх водичка,
А вдосвіта роси...
Як тріпочуть руки-віти,
Лиш на нього гляне...
Дарувати б її квіти -
Мила ж! Cерце в"яне...
Та як же їй передати
Квіти рути в руки?
Як словечко їй сказати
Про сердечні муки?
...Нехай вітер розповість їй
Яка ж вона мила,
Як ятриться рана в серці,
Бо йому не сила!
Отак й стоять над водою
По обидва боки...
А листячко по осені
відлічує роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446235
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2013
автор: Недзельська