Десь на крайньому сході
Прибоями піняться хмари,
І тендітними фразами
Глибшає колія дня,
Крізь шпарини тонкі
Проглядають руді комісари,
Та копититься грім
І пришпорює швидкість коня.
Неприкаяні душі знімають свої вишиванки,
Лід січуть у міхи і розв’язують в різних місцях,
Невмолимий підтекст витікає в розкриту фіранку,
Сіру рясу на світ приміряє небесний монах.
І гострішають запахи,
Губляться ліс і долина,
Закипає ріка,
Виявляючи внутрішню суть,
Недомовлені речі пакують
Лімітні хвилини ,
І небесну вологу
Земні океани крадуть.
Прогримлять тарантаси,
І десь над заплаканим садом,
Хтось палітру веселки
Небесним квачем накида,
А між нами і досі,
Мігрують словесні номади,
Й монотонно по ринві
Стікає серпнева вода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446109
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2013
автор: Стяг