Поле, зелене безкрайнє поле,
Дрімучий ліс розкинувся в долині,
Неначе підпирають небо, гори,
Така краса на нашій Україні.
Через красу цю, стрімко пробігає,
Чиста, як ранішня роса, ріка,
Тихесенько рукою помахає,
І посміхнеться нам із далека.
А небо, красивішого не бачив,
Ця синь, як той павук в душі снує,
Найкращі миті радості і щастя,
Воно таки по-правді неземне.
Ковток повітря свіжого зробити,
Очистити свій розум можна ним,
Захочеться творити і любити,
Вірш пишеться з натхненням золотим.
А ця вода, з старенької криниці,
Як та сльоза омиє рідний край,
Від неї ллються колоски пшениці,
Від неї цвітом засипає гай.
Люблю я рідну нашу Батьківщину,
Цю землю, поле, ліс, ріки потік,
Можливо влада, знищує країну,
Та я б, ніколи звідси не утік.
Бо це земля, де моя бабця жала,
Де дід за плугом все життя ходив,
Де мати, на заводі працювала,
На міжрайбазі батько мій робив.
Де прабатьки вмирали у кріпацтві,
Де билися відважно козаки,
Де не ділили схід та захід,
Де всі були на віки земляки.
Ти можеш владу нашу не любити,
Ти можеш бути з різних берегів Дніпра,
Люби країну, хай живе навіки,
Моя прекрасна, батьківська земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445859
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: Янкевич Віктор