Що – щастя? Що – кохання?
Одне – інкогніт́о.
На друге запитання
не відповів ніхто.
І де воно береться?
Дівається – куди?
Хоч між людьми, здається,
було і є завжди.
Хтось каже, – перша нічка,
хтось – мати і дитя,
хтось – неспалима свічка,
що гріє все життя.
Тим - невтоленна спрага
на двох і водночас,
сердець взаємна тяга,
що всім дається раз.
І в інших не відніме,
і не причинить мук,
і здалеку обніме,
не доторкнувшись рук.
На відстані до серця
приходить не до всіх.
Там, де вона сміється,
підстерігає гріх.
Вона не зрадить друга,
що має вибір свій.
То не її заслуга,
якщо пригріє змій.
Там, де одне згорає
з холодним, наче лід,
любові там немає,
то й плакати не слід.
Де почуття палає,
там посередник – Бог.
Або її немає,
або – одна на двох.
Буває, не помітить,
її із двох одне.
Вона й одному світить,
як сонечко ясне.
Буває, що й погасне,
чи світить лише мить.
Роздмухайте, нещасні!
Зігрійтесь. Не проспіть.
Любов – це завжди мало,
хоч скільки б не було,
як наймилішим стало
душі і рук тепло.
А інколи дається
на спомин між людьми.
Так літечком, здається,
далеко до зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445852
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: I.Teрен