[b]Давно…
Ще до нашого народження
Була написана наша доля
Продумані до найменшої дрібниці
Наші дні на Землі….
[/b]
Давай зупинимось на мить
Давай зустрінемось на час
Давай подивимось назад
Нам судилося знайти
Серед тисячі мільйонів
Одне одного…
Нам судилося пізнати
Спільні дні і ночі
І нам судилося розійтися
Без останньої розмови
Без зайвих докорів
Поглядів…
Неможливо повернути
Прожите сьогодення
Але можливо змінити свій
Настрій щодо вчорашнього
Можливо, просто, відпустити
І спокійно жити далі
У наших руках ця можливість
Від нас залежить яке сонце
Ми сьогодні бачимо на небі
Все відбувається тоді
Коли судилося йому статися
Ні на хвилину раніше
Ні на хвилину пізніше
І ти просиш у мене терпіння
Я ішла по стежині вперед
І просила у Всевишнього
Подарувати нам останню розмову
Для того, щоб відпустити
Для того, щоб просто до останньої краплини
Спакувати в ящик
І віднести на горище
Для того, щоб забути і більше
Не повертатися до цього розділу
У своїй власній книзі
А ти, навіть, не сказав
Що від мене хотів
Навіщо телефонував…
І просив зустрічі
Навіщо тримав за руку…
І розповідав про минуле
Навіщо говорив, що зі мною
Ти забуваєш про все
Навіщо, ти подарував
Мені солодку мить
Якщо вже тоді вирішив
Розірвати зв*язки
І після всього прожитого
Ти просиш у мене терпіння…
А я відпускаю тебе
Лети, шукай іншу
Та до мене більше не повертайся
Ти для мене уже в минулому
У минулому….ЧУЄШ…. саме у минулому!
[b]Коли людина іде із нашого життя…
Потрібно, просто, зуміти її відпустити…
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445550
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2013
автор: Samolichenko Svitlana