Закохані вперше тримають мене під плащем,
Я бачив, як голови їх розривались і падали листям...
Як вішають сумки на добре забуте плече -
З водою і снігом ; і не пам'ятають обличчя.
Скажені дуби впали навзнак і сонце зійшло,
Збираються черги в туалетах торгового центру,
Жени свої сни із великих зопрілих долонь !
Бо їм буде важко утримати цілу планету.
Сиджу сам собі, коло себе збираю котів -
Їм кидаю щось, треную свою витривалість,
Нас знову настоять на темній холодній воді.
І вивчать до кожного змаху повік напам'ять.
А я заберу із дороги свої ключі,
І плями-боке, складуть цих людей до купи.
Ця осінь ні в якому голосі не звучить...
А вітер дарує деревам по капелюху.
І парк занімів, як скульптура або авто,
Покинуті лавки ще чують чужі розмови.
Постукають в двері - і я зрозумію хто.
І постать розсипеться в ластівки паперові.
Я їх, по одній, подарую іще комусь,
Свою кольорову собі приколю до паска.
Не лайтеся так - я під вашим плащем вмощусь,
А що буде далі - на те уже ваша ласка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445411
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2013
автор: Роман Могилат