звідкіля у тобі з'явилось
стільки гіркого й пекучого болю?
коли він проріс і як опинився
у твоєму сонному
і ще теплому до сих пір волоссі?
ти постійно повторюєш відривати
втомлене листя із моїх рук
осінню застигаєш
і йдеш по воді зненацька
мовчки поглинаєш молитву свою
тримаючи під серцем надію смиренну
живеш по курсивах
вмираєш красиво
і як би ти щиро не просила
я все рівно не покину наші затінення
наші зіткнення губами
і усі ці щирі вірування
у нашого власного бога
заломлюєш поглядом світло
і дихати майже не сила
і слово ковтає цей біль
ти йшла і за собою лишила
цю порожнечу що плавно вгиналась у тінь
ти йтимеш босоніж
по затонулих від дощу вулицях
щось так буде муляти і не відпускатиме
цей вітер у волоссі
цей вечір уже між пальці плутається
все про що ми вірували неодмінно воскресне
все про що ми мріяли неодмінно збудеться
я тут
я поряд
дихай мною
дихай мною
цілуй свіжі дощі з-під неба
сліди на зів'ялій траві
і не дихай
і не дихай
тілом до тіла
ця ніч загорілась і раптово зотліла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445346
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2013
автор: Роман Штігер