У мене єдиний вихід -
крізь розрізи простирадел,
заплутаною в кав'ярнях,
біліти на фоні кави.
І звично сторонні люди,
і звично стороннє місто,
і звично когось немає.
А справи ідуть, як треба -
за планом, без перекреслень -
грошима втираю руки.
І зморщую шкіру стресом.
У черзі за тим, що бракне,
останньою... (забираю).
І звично сторонні речі,
І звично чогось немає.
Затягнуті туго будні
щосили повітря тиснуть.
І звична чужа присутність,
і звично реальність висне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445004
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2013
автор: Іванна Шкромида