сиджу
на краю перини,
звісивши ноги,
безтурботно ногами пого́йдую…
внизу – річки́ і доро́ги
переплелися, як мамине муліне́,
стежки́… гукають мене –
не розшукую поглядом,
щоб упізнати колишню свою:
пацьорки гладенькі нанизую
на тоненькі шовкові промені –
умощуйся поруч,
і,
якщо маєш охоту, помагай мені…
виснуть
із перини моєї,
напружено-густо-синьої,
низки́ і разки́ рясно –
поверхні земної сягають,
сміхом мі́няться-грають,
напувають струмки і зело́ –
новеньким червінчиком сяє
недавнє моє село…
…на даху́ знайомої хати –
символ домашнього щастя крилатий –
невидимий людям бусол…
набираю у пе́ліну
розмаїтих пацьо́рок-бу́син:
червоне, оранжеве, жовте, зелене…
і розсипаю небом,
веселкою!
як по бабціному *рябцуну́…
така
кольорова звістка
тобі од мене
*рябцун – різнобарвний (смугастий) домотканий килим.
19.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444249
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2013
автор: Валя Савелюк