З чорновиків (Записки вцілілого)

У  провінційному  місті  К.куди  він  нарешті  приїхав  було  тихо.Здавалося  все  спало  після  дощу.Хто  його  сюди  звав?  Хто  його  тут  знав?Ніхто  окрім  власних  душі  і  серця.
Взагалі  йому  тут  дико  не  подобалось:звичайний  урбаністичний  пейзаж  з  нескіченними  трубами  заводів,задушливим  димом  і  вічно  свинцевим  небом  над  головою-ніякої  поезії,звичайна  буденність,якою  промислові  міста(і  не  тільки)  переповнені  вщерть.  Йому  здавалось,що    навіть  небо  тут  якесь,  неживе,декоративне,чуже.  Був  у  ньому  якийсь  осад  безнадійності  і  сліз.
"А  може  причина  зовсім  не  в  небові,а  в  мені!"-подумав  він.-Хоча  якщо  Бога  нема,то  і  небо  ні  до  чого...Всі  кричать  що  Його  нема,проте  під  кулями  всі  моляться  однаково  ревно.Під  серпом  смерті  всі  ми  покірні  колоски,і  дивно,але  люди  цінують  життя  тільки  тоді  коли  воно  під  загрозою."Даже  стулья  плетёные  держатся  здесь  на  болтах  и  нагайках"-так  здається  класик  писав.
Взагалі  міста  міста  подібні  до  гори.Чим  більше  і  швидше  ти  прагнеш  дійти,до  вершини,тим  частіше  осипається  з  під  ніг  каміння,слабнуть  руки  і  зростає  ймовірність  того,що  зірвешся,так  і  не  досягши  бажаного.
Так  і  з  містами.Чим  більше  ти  прагнеш  дістатися  до  їхнього  центру,            серцевини,пізнати  їхню  душу,їхню  суть(у  міст  виявляється  є  душа,на  відміну  від  деяких  людей),тим  більше    вони  віддаляються  від  тебе,ховаючись  під  маскою  показної  величі,нарочитої  розкоші  і  звичного  побутового  комфорту.
Майже  як  в  романі  Кафки:ти  ніколи  не  дізнаєшся,хто  живе  в  Замку:у  тебе  немає  на  це  ні  прав,ні  сили,ні  фантазії.
ВЗАГАЛІ  люди  ловлять  дивний  кайф  у  культивації  і  примноженні  зла,чим  більше  дурниць,западлянок  і  сліз  тим  більший  екстаз  з  цього  приводу  у  деяких  приматів!
Орати  і  сіяти-не  модно,Молитися-ганебно,любити-  не  прийнято,зате  переламати  ближньому  ноги-будь  ласка!  Це  ми  з  радістю,ба,навіть  з  задоволенням,і  що  особливо  цінно,задарма.
Якось  йому  прийшла  в  голову  думка,що  з  усіх  страждань,драм  і  сліз,які  будь-коли  були  на  планеті,можна  було  б  створити  непоганий  музей.(Таке  собі  місце  паломництва  для  псевдоеліти  і  "золотої  молоді"!)
Взагалі  Земля  вже  давно  перетворюється  на  розкручений  бренд,ігровий  майданчик-безплатний  атракціон  зла!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443998
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2013
автор: Той,що воює з вітряками