Нам припинили вірити сьогодні, у цю хвилину…
Ми загнані і непотрібні звірі - є вимір протиріч.
Комусь завадили.
Пошкодили сигнали.
Немов ті краплі , що в дитинстві ще розтали ,
Мабуть тому що розділили осінь. Три чверті. Скоротили.
Обмаль часу.
Вона проклята і нашквалт сумна. Бо там є час.
Він вириває з серця всю любов. До атомів,
До забуття і смерті .
Коли зав'яне папороті цвіт, коли погаснуть зорі.
Назавжди.
Не йди.
Ти дай запам'ятати кольори очей, і кольори обіймів.
Знов спокійно. І хмари вже не розривають зв'язки.
Ми лиш повинні існувати до п'яти.
Ти ж потерпи.
Вже накричались стіни вдосталь, оголені безхатьки.
Ми залишили світу латки.
Нам припинили вірити сьогодні, у цю хвилину..
Вже руки доторкнулись до брехні.
Тепер ми в змозі говорити вільно.
Сьогодні відвернулась осінь – Ні!!!
То так душа загибла, бо рахувала часто до п'яти.
А зараз ти лети.
Я брала час в займи і повертати слід туди, де
Можна помирати.
Як той самотній звір, великий і кошлатий….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443357
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.08.2013
автор: Линска