Пригорнувшись душею до рідного слова,
Обійму я руками старезну вербу,
І у мене в думках зазвучить колискова,
Та, що мати співала, допоки засну.
Задзвенять у вухах передзвони церковні,
Затремтить ледве чутно незрима струна,
Так єднають на відстані узи духовні,
Так я знаю, що я тут уже не одна.
Я віршами порушу цю тишу безмовну,
Поскладаю рядками цілющі слова,
Бо вони мають силу – безцінну, бездонну,
Бо у них наша мова насправді жива.
Бо у мові є пам'ять усього народу,
Вся історія, віра і сила людей,
Навіть мрії. А знаєш оту насолоду,
Як у слово вкладаєш значущість ідей?
Слово вічне. Воно у собі зберігає
Сотні граней, загорнутих у простоту.
І так шкода, що вірші ніхто не читає.
А я знову рядками слова заплету.
14.08.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443312
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2013
автор: Альбіна Кузів