У глибоких гірських проваллях
Навіть взимку дріма зима.
В крижаних моїх задзеркаллях
Біля мене людей нема.
В цім , звичайно, жодної драми
Чи містичних якихось бід.
Я проходжу крізь чорні рами,
Мов крізь діри в моїй судьбі.
Це не страшно. Це так буденно.
Без трагедій чи голосінь,
Бо давно нема коло мене
Того лицаря, що звідсіль.
Не лякають мене облуди
І спустошлива суєта,
Бо ніколи мені не буде
Того лицаря, що звідтам.
Від вінків і кайданів вільна,
Від квитків, що один на двох,
Я - самотня і тим я сильна,
Бо зі мною один лиш Бог!
В небезпечних і незбагненних
Лабіринтах моїх тривог
Він один іде коло мене,
Захищає мій кожний крок.
Знову доля веде крізь морок
У глибини старих свічад,
І зі мною вогнем говорить
Тільки віри свята свіча!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443243
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна