Пригорнувшись душею до рідного слова,
Я торую думок неосяжні стежки,
Звуки, серцю близькі, раз за разом готовий
Вимовляти крізь дні, місяці та роки.
Образ мами та стиглих листків конюшини,
Ось бабуся з промінчиком теплим в очах,
І барвінку квітки поміж ребрами тину,
І з пахучим вінком чорнобриве дівча.
Рідне слово у серце лилось в колисковій,
В груди маминим теплим ішло молоком,
З прадідівських степів увібралося кров"ю,
Долинало до вух з бузьких вод козаком.
Обійму ледь руками - воно чималеньке -
Слово тверде, мов сталь, - в нім Шевченко і Стус,
В нім Малишка "Рушник...", і палкий Симоненко,
Обійму і ніколи його не зречусь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443153
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2013
автор: Олександр Обрій