Дякую Тобі, Діво Маріє,
що проникла до глибини серця і просвітила світлом любові
зустрітися там,
де явилась Ти трьом дітям Люсіі, Жасінті і Франціску.
Дякую Тобі, Всемилостливий Боже,
що жодна з моїх невпевнених думок
не була відкинута земними турботами,
які прив’язують людину до буденності
скороминучого життя.
Дякую Тобі, мій предобрий Світлий Ангел,
бо завжди крокуєш зі мною і додаєш сили,
ще більше пізнати небесні простори
Божого Милосердя і Любові.
Дякую, виривається з душі до всіх паломників цієї прощі,
бо разом з ними насичувалась
і збагачувала свій духовний простір.
Ділилась думками, піснями, щирістю, любов’ю до ближнього.
Кажуть, що у людини «тіло – це храм душі». Не один раз прийшлося почути у проповідях Божої Служби чи погортати духовні книги, щоб зрозуміти в тілі своє земне перебування. Загартуватись і водночас переосмислити його на різних життєвих етапах , щоб маленький вузлик моєї душі не був відкинутий, а бажаний і духовно багатий. Мене, як і всіх заробітчан в мегаполюсному місті Мадриді єднає любов Бога. Бо добре знаю, переконавшись на своєму досвіді, пройшовши по тому заробітчанському шляху. Люди, які живуть далеко за межами своєї країни, повинні мати велику надію і віру в молитву, мати кремезну силу волі перебороти всі труднощі і полюбити світ, де проходитиме їхнє подальше життя. Я завжди прагну більше пізнати історію рідного краю, якомога більше черпнути миску знань і полюбити своє і чуже. Батьківську любов я і то тепер кладу у золоту рамку вищого, але існує поняття вище і досконале це – невичерпна любов Діви Марії, що зачала в лоні свого сина Ісуса. Який пізніше прийде, як Месія і Спаситель світу. Тому інший світ – Духовний, Небесний займає перше місце у моєму серці. Бо так повинно бути, так задумано Творцем, бо Він є - сама Досконалість.
Я люблю прощі, люблю поїздки у святі місця, що залишають приємні спогади. Але у Фатімі вже не була давненько через бракування часу і графіком роботи. Тому нестерпно хотілось знову побачити цю святу землю, походити маленькими вуличками старовинного міста, помолитись з усіма приїжджими на спільній вервиці, заспівати хвалу “Ave Maria”... Сюди притягує кожного з паломників якась невидима Божа сила. Відкрито кажучи: в однієї з моїх подруг була дев’ята поїздка, що приємно згадує кожну із них. Не буду перечити, адже у когось з людей було і більше поїздок на прощі, в когось - перша.
13 і 14 липня, а саме у день Святих Петра і Павла була запланована заздалегідь чергова поїздка до Португалії. Згодилось багато паломників і навіть було де-кілька людей іншої національності. Автобус був наполовину заповнений і поступово закінчувалась остання посадка людей біля невеликого майданчика церкви «Nuestra Señora de Bien Suseso» .
Для моїх земляків, це особливий день: закінчується трудовий тиждень нелегкої праці і завжди в кінці дня є вечірня Служба за здоров’я. То ж спішать сюди прочани помолитися за своїх рідних, подякувати та дати за здоров'я, благословити за всі виділені ласки та щедру доброту Господню. Коли заходиш сюди помолитись, то відчувається інший світ бачення. Тут наче все наповнене Святим Духом, що з висоти сходить до людського розуму і наповнює живою енергією: любов'ю до Бога та ближнього. «В ім'я Моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть». (Йоан 16, 24)
- Тут і молитви звучать по-іншому, - сказала моя знайома. Не так, як вдома, молишся щиріше і з більшою вірою, тому що далеко від рідного дому. Загальна молитва має велику силу. Розлука завжди дає прозріння кожному зокрема переосмислити свій життєвий шлях, відчути хто ти в цьому безконечному світі.
- Порох, дрібна піщинка землі, що знову повернеться людина з чого мала початок. А тепер вона маленька лампадка, що жевріє серед безмірного мороку життя , - відповіла інша стоячи збоку нас.
- Так, я згідна з вами, але ми є завжди частинкою Божого плану і ми незамінні. В Нього немає іншого плану, як створити людей на свій образ.
- Ось такими є ми насправді, - усміхнулась я у відповідь. Тому Бог послав нас молитись за всіх і працювати далеко від дому, та ще дав шлях для випробування. І ця поїздка мабуть вже давно знана Йому. Отож ми формуємося в особи, якими повинні бути до Божого плану і задуму. «Є дорога, якою йдуть всі. Щодня просуваються на один крок»,- пожартувала я. («Квіти просто квітнуть» стор.66)Ця фраза слів мені завжди подобалась.
Біля церковці «Nuestra Señora de Bien Suseso» збираються парафіяни паломники до Португалії. В звичному шумі з переливанням звуку дорожніх автомобілів, кожен щось розказував про своє власне життя. Ось кілька жінок стоять колом і згадують про свої мадридські історії. В кожного своя наболіла тема, а хтось і усмішку кине поміж людей, наче ласкавий промінець. Недалечко згуртувалися в купці дві сімейні пари і охоче перешіптуються. В іншій стороні біля вхідних дверей величавої церковці збираються хористи «Українські передзвони» , їх багатенько стало. В кожного своя тема, своє захоплення та мрії. Сюди приїхали люди з різних куточків України, щоб заробити великого євро та забезпечити свої сім’ї. Хто інший покинув назавжди своє родинне гніздо і шукає тепла між чужинським народом, хто ще не вирішив свого майбутнього і збирає свою копійчину для сімейного щастя, хто з болем та зневірою згадує свої нестатки та долю в рідному краю, хто живе з надією якнайшвидше повернутися додому і плекає світлу віру для покращення стану в державі. Хто несе в серці щиру молитву та наслідує Христа доносячи Слово Боже до кожного зокрема. Та ось наступила ця довгочеканна п’ятниця. На дворі вже сонечко задумало сховатись у безхмарному небі поміж високих будівель. Тепле повітря огортає добре вигріту землю, що аж самому стає млосно. А багатолюдне місто - вирує, як океанські хвилі.
Через нелічені хвилини підходили прочани до автобуса, збільшуючи паломницьку поїздку до невеличкого португальського міста Фатіма. У житті кожного християнина – віручого чи атеїста, бо здебільшого всі тут віруючі, оживає теплий вогник паломницького шляху до Фатімської Матері Милосердя. Цей шлях називають дорогою покути, тому прощі жертвують за прощення гріхів, чи то за когось із родини, чи за оздоровлення і подяки. Кожен із людей несе свій життєвий хрест і щиру покаянну молитву.
Щойно закінчилась Вечірня Служба і до подорожуючих підходили знайомі. Щоб побажати щасливої дороги, привезти святої водички чи вервечку. Стало уже звичним, передавати в конвертах імена за здоров’я, а також за померлих на Службу Божу у Фатімі. Та, думаю, кожний із них, просить за свою родину і вірить у духовне та тілесне зцілення. Сьогодні наш духовний пастор отець Іван також поспішав до автобуса. Він привітався з присутніми парафіянами, благословив і промовив разом з усіма молитви в далеку прощу .
Двері зачинилися і автобус рушив в даному напрямку. У дорозі – ціла ніч і пані Ірина Пляцушок запропонувала помолитися на вервечці «Молитву до Божої Матері Милосердя». Після молитви у неї був цілий запас слів до поїздки і плану на два дні. Щоб підняти людей на дусі, дати зрозуміти куди вони їдуть, бо саме - ця поїздка є проща, тому був виділений час на релігійну тему. Хоча більш менш підготуватися, - бо багато людей їхало вперше, а це: російськомовні, іспанці, латиноамериканці. Перед цією поїздкою були люди з Індії, з Толедо, але з католицькими сповіданнями. Багато релігійних людей приєднується до святого місця, бо всі ми в одній родині. Та саме найбільше піднімає духом те, що почуваються вони, як серед своїх. Пізніше ми дивились документальний фільм про Фатіму.
Ще місто дрімало у густому сповитку ранішнього туману. Двері відчинилися і я вдихнула на повні груди прохолодне повітря. У зелені краєвидів було відчутно вологість та близькість Атлантичного океану.
- Боже, як красиво!, - заговорила невидима сила в моїй душі. Через край випурхнуті емоції так і просилися на волю. На мить збагнула порівняти Фатіму з Україною, згадала наші зелені Карпати. Та, що може бути миліше від рідного краю? Там народився, виріс... Але у Бога немає різниці на красу землі, вона для Нього одна. У нас також є багато святих місць. Згадати лишень Манявський Скит або Гошівську Божу Матір, неперевершений красою краєвид Зарваниці чи Почаїва... Погонська Матір Божа, що зараз так вшановується чи Міжгір'я...
Маленьке містечко приваблювало гостинністю і многолюддям прочан. Між столицею Португалії і Фатімою пролягає більше, як сто кілометрів. Вже кілька років ми зупиняємось в одному з готелів цього Фатіми»...». Тут завжди зустрічають делікатно, з привітною усмішкою. Суботній ранок бадьорив прохолодою. Хоча всі легко одягнені сподівались зустріти мадридську гарячу температуру. Швидко всі поселилися по кімнатах. Бо, як не як, неодноразова поїздка була для багатьох людей. Навіть у де-яких поглядах читалося близькість та не перше знайомство цього краю. У цьому готелі в нижньому залі завжди зранку нас чекала тепла кава зі сніданком. Але головне, що нас зустрів у цьому готелі священник, коріння якого було з України. Набравшись сили за нелічені хвилини всі ми швидко вирушили на Хресну Дорогу. В людях я бачила енергійність, майже ніхто не запізнювався. Нас вже чекав біля першої зупинки священник. Цей молодий і напрочуд щирий священник клопотався мабуть коло кожного із нас. Він четверте покоління українського кореня в Бразилії. Його голос був з акцентом і вимовою емігранта. Але саме найбільше, що мене вразило: легкість і простота його характеру, щирість і навіть боязкість не образити дрібничкою. Коли він розмовляв, старався закрити очі і дістати необхідні слова до кожного.
Я вважала , що сама ця погода підкорилася нашому приїзду. Не дощило і не було досить спекотно, як у інші дні. Зупинка за зупинкою, люди йшли один за одним: то гуртом, то по двоє. Хресна Дорога була для нас легкою ношею, бо приємно таку ношу нести перебуваючи з Богом. Зі мною, чи мабуть я до цієї поїздки приєдналась, приїхало багато хористів вокального гурту «Українські передзвони» під керівництвом диригента Лариси Сенів. Тому компанія була досить насиченою і збагаченою. Ми підхоплювали голоси хористів і дружно молилися до Святої Фатімської Матері. Вголос люди по черзі читали кожну зупинку Ісуса. Летіли високо в небо наші молитви і прощення за гріхи кожного паломника і навіть молились за Україну. Хто був вперше на цій португальській землі, багато цікавило пізнати більше. Ось ми підійшли до місця де з’явилася вперше трьом діткам Люсії, Жасінті і Франціску Фатімська Матір Божа. «Вони бачили перед собою ясну пані одягнену в білу одежу. І сіяла пані, немов сонце .
- «Не бійтеся» промовила з’ява. «Я не зроблю вам нічого злого».
- «Звідки ти прийшла»- запитала Лукія.
- «З неба» - була відповідь.
- Чого ти хочеш від мене?» - пошепки запитала дівчинка.
- Я хочу, щоб ти приходила на це місце кожного місяця 13-го дня шість місяців. Пізніше я скажу тобі, хто я є і чого бажаю від тебе. Я повернусь сюди ще сьомий раз».
Почувши, що Пані прийшла з неба, Люкія зовсім без боязні запитала: «Скажи мені, Пані, чи я теж піду до неба?»
- «Так, і ти підеш»,
- «І Якинта?»
- «Так!»
- «І Франціск?»
- «І Франціск, але він мусить ще багато молитися на вервиці».
(«Від Зарваниці до Гарабандалу» 110 стор.)
Якою ж великою радістю світились очі моїх однодумців, що все ж таки їм пощастило приїхати в Фатіму. Побачити, відчути, переконатись, уявити ЇЇ Божу присутність. Не тільки мені, але багатьом людям захотілось на цьому Святому Місці зробити фотографії, помолитися, поділитися думками, донести своє прохання, подякувати, побажати...
А ось і вже місце, де відбулася з’ява Ангела. Коли дітки стерегли своїх овець сталася дивна пригода. «Накрапав дощик і сонце було закрите хмарами. Раптом природа ніби здригнулась від якоїсь сили. Спричинений тією силою вітер нагинав дерева і кущі. В небі, у східній частині, появилося раптом надзвичайно яскраве світло, а в тому світлі прекрасний юнак. Діти злякались тої з’яви, але юнак промовив до них: «Не бійтесь! Я ангел миру. Моліться разом зі мною». За тими словами він клякнув і почав голосно молитися: «Мій Боже! Я вірю й почитую Тебе, я надіюсь, я люблю Тебе. Я молю Тебе: прости всім тим. Які не вірять, не шанують Тебе, не мають надії і не люблять Тебе». Ангел повторив цю молитву тричі, а потім сказав: «Моліться, діти, так, як щойно молився я. Серце Ісуса й Марії дуже радо буде вислуховувати ваші молитви».
(«Від Зарваниці до Гарабандалу» 109 стор.)
П’ятнадцять зупинок Хресної Дороги вели все дальше вгору. Три із них – радісні. Я читала одну із них – радісну. І дійсно, - маленький спазм стискував горло, а в душі вирувала незбагненна радість любові до Спасителя Світу. Завершальний етап нашої Хресної дороги був на невеликому майданчику серед не густого португальського лісу. Я не помічала в людей втому, а тільки щасливі обличчя. Тут височіла серед площі маленька церковці. В приміщенні на висоті стелі була викладена мозаїка у вигляді променів сонця. По обох боках з зовнішніх стін церкви піднімались сходи, що вели на верхню площину церкви. Там знаходився великий балкон, де можна було поміститися більше сотні людей. По середині височів великий монумент Хреста із розп’яттям Ісуса Хреста. Також були зведені два хреста із розбійниками, але менші по висоті. Звідси можна було побачити красивий краєвид далекого внизу міста. Тут саме гід пані Ірина, запропонувала, як традицію кожної поїздки, взятися всім за руки і стати у велике коло.
- До поки звучить ця молитва і ваші прохання зокрема, нехай ваші руки не роз’єднуються, - сказала вона.
Не розриваючи рук, всі молилися. Потім кожний зокрема по колу вголос просив у Матері Марії свої важливі і болючі серцю прохання. Я не бачила такої щирої і відвертої молитви. Люди навіть просили прощення за ворогів і кращу долю України. Я прекрасно знала, що саме такі молитви мають велике значення. Була відкритість і щирість кожного з прочан. Один одному співчував і притиском руки передавав свій вогник любові іншому. Адже спільна молитва промовлена паломниками має більшу силу і значення.
Після обіду була запланована поїздка в старе село, де колись жили Лусія, Жасінта і Франціско. І знову мені довелось побачити хатину, кімнати, старовинну португальську пам’ятку історії про цю родину. Біля колодязя, що знаходився далеко в подвір’ю були зведений з білого каменю Ангел разом із фігурками діток. Тут також з’являвся Ангел їм в саду. Це не входить до складу Санктуарія, але варто відзначити Місце об’явлення Ангела Миру.
В Фатімі 1917 року відбулося об’явлення Пресвятої Богородиці. На тереторії міста розташований один із найбільших Санктуаріїв Діви Марії у світі. Фатіма розташована в передгір’ях Serra de Aire на висоті 300 м над рівнем моря. Згідно зі свідченням трьох дітей Люсії, Жасінти і Франціска з 13 травня 1917 року перед ними 6 разів з'являлась Пресвята Богородиця. Через них Вона передала людям свої пророцтва, які згодом отримали назву «Три таємниці світу».
Молитовна площа, Мала Каплиця (Capelinha або Каплиця Об'явлення), Базиліка Діви Марії Вервиці Фатімської, Колонада, Будинок Діви Марії з гори Кармель. Будинок Страждальної Діви Марії, Комплекс церкви Пресвятої Трійці.
Мала Каплиця Об’явлення божої Матері – це «серце» Санктуарія. Саме на цьому місці відбулося 5 з 6-ти об’явлень Діви Марії Фатімської. У Малій Каплиці встановлена Статуя Діви Марії Фатімської. Статуя встановлена на п’єдесталі, який в свою чергу, розташований саме на тому місці, де ріс дуб, над яким з’явилась Діва Марія.
На головному фасаді Базиліки розташована Статуя Непорочного Серця Марії. Великі сходи ведуть в середину Базиліки, де відбуваються Служби Божі, а також знаходяться гробниці цих трьох діток. Люсія померла в 200.. році на 9.. році життя.
Комплекс Церкви Пресвятої Діви знаходиться в протилежному боці площі. Між Малою Каплицею пролягає дорога покути. Церква має круглу форму. Дах церкви немає внутрішньої опори, що дозволяє вмістити 8633 людини.
У передвечірній час всі приїжджі паломники і також ми спішились йти на спільну молитву на Вервиці. На площі зібралось багато людей і підходило ще більше і більше. Майже кожен тримав свічки-ліхтарі, що земля здавалась покрита насправді живими зорями. У поглядах багатьох людей з інших країн, але не помітила байдужості і навіть маленької пасивності. Це було щось неперевершене понад людський розум. Мої друзі крокували з нашим синьо-жовтим прапором, де наша Оксанка Патроник пронесла всі етапи паломників. Радість огорнула кожного з нас, що Україна також вшановує Фатімську Божу Матір. Загорілись безліч свічок-ліхтариків і линула в небо на різних мовах: Богородице Діво радуйся... Поступово чергувались різні країни світу, переривала простір неба пісня Аve Maria, мерехтіли свічі, оживала любов...
На довго запам’ятається ця зустріч в кожного із приїжджих. Для мене вона є дорогою і незабутньою. Не знаю через скільки часу знову прийдеться приїхати сюди на цю частинку Західної Європи, де так багато залишає приємних спогадів, фотографій. Я дякую за все, що змогла забрати із собою у серці таку незабутню і неповторну прощу до Фатіми. Адже за все потрібно дякувати. Дякую моїй подрузі Лівіці Мар’янчук і її брату Альберту Павлович. Дякую моїм таким уже давнім на протязі літ Ларисі Сенів, Валентині Пироговій. Також подружжю Катерині і Василю Білянських, Зіновії Шепель, Івану Голяк, Марії Шевчук, Людмилі Красько, Миколі Кихтяк, Оксанці Патроник, Юрію Чопик, Тані Олійник, Ірині Півторак, Лесі із Коломиї, нашому оптимістичному гіду Ірині Пляцушок, що завжди була поруч з нами. І нехай ця поїздка принесе кожному хто був поруч зі мною і дарував свої хвилини життя на пожертву для Божої прослави. Кожна молитва вислухана небесами не пропаде марно, а принесе гарні плоди у душах кожного християнина.
Назаре
Але попри всі можливості і не можливості часу, ми не тільки встигли побувати на святих місцях Фатіми, але було виділено кілька годин на узбережжя Атлантичного океану. Перед від'їздом цього містечка ми встигли побувати в одній із будег (це місце, де зберігають вина), де ми зробили невеликі закупки. Придбавши смачних улюблених вин та навіть меду, люди залишили гарний спогад про португальське "Порто", горіхові лікери та інші вина.
Дорога вела вузькою стрічкою все нижче і нижче сягаючи вглиб до узбережжя. Більше, як 60 км пролягає між Фатімою і Назаре. Погода не була така вже й сонячна чи спекотна, щодо пляжу. Та, який там пляж на годинку часу! Хоча б побачити океан, - мріялося кожному. Більше, як за чверть години наші бажання сповнилися. Через бокові вікна автобуса ми вже роздивлялись неозору синяву океанського простору. І врешті з решт наша мрія сповнилася, коли двері автобуса відчинились і дмухнуло свіже повітря цілуючи засмаглі обличчя. Білий крупнистий пісок вже масажував наші ноги, а вітер, що сили старався зупиняти настирливий хід. Та де там, - стоп! Ми на березі Атлантичного! Фотографії, відео, різні позування, шалені хвилі... Вже й не здавалось тепер жодного холоду. Мочили ноги у соленій воді, як у теплій ванні. Берег був такий не слухняний, - то втікав в океан, то прибігав ближче до нас. Жартує природа своїми силами.
Ось і одна пара не побоялась хлюпнутись у воду. Не зважаючи на вітровий день, вони оділись заздалегідь. Браво, на початок! Люди використовували момент, бо другий раз не буде такого. Купалось вже більше, а в кого сумнівний погляд мучив не пропустити такого щасливого моменту, так і хлюпнулись в воду одягненими. По правді кажучи: не було навіть часу переодягтися в автобусі. Здавалось, час зупинився на місці, а швидкі хвилини ставали великими. Бурхлива вода дошкульно затягувала далеко в океан. Сила потужних хвиль штовхала до берега, то забирала за собою. До берега, - то не так страшно, а от в простір води... Ого-го... Яка могутня сила і різка глибінь океану. Враження у всіх було на позитивних сто відсотків.
Час не стоїть на місці. Хтось вже встиг купити португальської сушеної на сонці риби, як кажуть "тараньки". На прощання з океаном ми дружньо розпили вино, перекусили дружньо канапки і рушили... додому. Нас чекає довга подорож до Мадриду. Завтра тяжкий робочий день - понеділок. А так не хочеться поглинати в тижневу робочу обстановку. Адже подорож вдалася на славу - щаслива! То ж і вам, любим читачам, хто так ревно прочитав цікаву розповідь, побувати в Назаре і Фатіма. Бажаю всім таких не перевершених вражень. Щасливенько! З Богом!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442969
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2013
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА