ЗЕМНІ БОГИНІ

Вони  все  відстоюють  право  на  власну  свободу
І  гучно  кричать  загалом  про  права  неясні.
"Ми  -  вічна  константа,  стабільність  скрізь  нині  у  моді,
"А  ваші  поради  давно  в  печінках,  навісні  !"

Бо  ми,  королеви,  життя  чітко  знаємо  ціну,
І  все,  чого  панночкам  варто  від  нього  хотіть,
Та  висновки  наші,  на  жаль  для  вас,  будуть  незмінні:
Ми  самі  вирішуєм  -  буть  чи  не  буть  тобі,  Світ.

І  Світ,  наче,  мав  би  погодитись,  тихо  скорившись,
Та  втопляться  щастя  ключі  у  порожності  слів,
І  страху  проступлять  в  очах  неприховані  риси,
Як  досвід  на  шиї  свій  зашморг  затягне  з  вузлів.

Заб'ються  в  конвульсіях  жаху  "обраниці  долі":
"Що  скажуть,  подумають?  Зрештою,  бачить  все  Бог!
Так  вчили  батьки,  та  і  принципи  наші  суворі,
А  так  лиш  повії  учинять  без  тіні  тривог!"

Та  поки  жива  репутація  -  очі  на  варті,
І  стежать,  щоб  плями  життя  не  псували  досье.
Можливо,  до  себе  прислухатись  інколи  варто?
Чи  маєш  свободу,  як  раб  твою  душу  клює?!

Повірте:  одужання  є,  як  свідома  хвороба.
Наслідувать  легше,  ніж  пошуки  власного  "Я",
Та  успіх  чекає  на  сильну  і  впевнену  спробу,
Ти  справжній,  коли  в  маячні  свою  суть  відстояв!

Дівчата,  себе  не  втрачайте,  краса  -  це  природність.
Як  хочеться  бачить  незмушену  посмішку  з  вуст,
Щоб  танули  в  серці  льоди  перед  вами  холодні,
"Богиня!",  -  до  тебе  з  тріумфом  скоріш  пригорнусь!


адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442638
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Олександр Обрій