Померла тиша, страху так багато.
Крилом небес торкнуся.
Упала думка і розбилась - це розплата,
за те, що з вуст твоїх спішить "клянуся".
Ти обіцяєш подарунки світу,
забувши про всі значення тих слів,
вже швидко впадеш після свого зліту,
і жити так не будеш, як хотів.
Ти називаєш всіх людей рабами,
і гордість вище неба зносиш.
Розлючений буваєш до нестями,
щодня слова байдужості приносиш.
Навіщо жити так? Це надто гидко.
В обіймах твоїх гордість галасує.
Розірветься душа вже зовсім швидко,
а серце ще тихенько протестує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442518
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.08.2013
автор: Роксолана-Марія