Стою під склепінням прадавніх дубів –
Вростаю думками у вічність.
А небо у тихо-бездонній мольбі
Мені заглядає у вічі.
Усотують хмари мирську суєту,
У душу вливаючи спокій.
Наносить природа святу простоту
Бальзамом на рани (чи роки?).
Тягнуся увись (чи то, може, не я?)
Руками (гілками?) в молінні...
І соки живі благодатна земля
Вливає в чуття (чи в коріння?).
Навколо – ажурне склепіння дубів,
Невидима брама у вічність…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442009
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: olesyav