Ось він! Дивись! На пагорб пред гостями
Неначе Аполон, золотокудрий,
З промовою і добрими вістями
Виходить Радомир, в задумі, мудрий.
Проект вершиться простору нового,
Що пара сотворила вже думками,
І зараз молодик, подібний Богу,
Їх план віщує, схвалений віками.
"Тут яблунька ростиме, грушка - поруч,
Там вишенька, а там - дубовий гай...", -
Із поглядом піднесеним говорить
Натхненний Радомир про власний рай.
"Там сосенки, вільха струнка і кедри,"
І кущик, килимок із трав, суничок,
Там бджілки у ліску, трудяги щедрі,
Ведмедика барліг, а там криничка".
З увагою, схвильовано і щиро
Промову тихо слухали всі гості,
Де падав мужній погляд Радомира,
Збагачували саджанцями простір.
Скінчивши довгу розповідь чарівну,
Спускався Радомир до Любомили,
На пагорб вів за руку він царівну
Вуста його при цьому говорили:
"Любові простір створював не сам я:
Творило-бо тоді зі мною поряд
Натхнення, що стоїть тепер пред вами!" -
На дівчину палкий направив погляд.
На хвильку опустила довгі вії,
І щічки зашарілися у діви,
Краса її, піднесена, мов мрія
Над людом пронеслась нечутним співом.
Захоплений красою, ойкнув натовп,
Не в силах відвести від неї очі
І посмішкою з вуст її, крилата,
Енергія Любові йшла дівоча.
У всій красі в ту мить Богиня юна
Постала перед враженням людей,
У просторі душі заграли струни,
Завмерло все: від старців до дітей.
Закоханим назустріч до узвишшя
Статечно підійшли батьки дівчини,
Вклонились молодим вони неспішно
Питала матір донечку-дитину:
"Скажи мені - в тобі вся мудрість роду,
Землі обрала клаптик ти навіки -
Чи бачиш в ній майбутнього свободу?"
"Так, бачу, мамо, в купі з чоловіком"
"Скажи, чи все, показане в майбутнім,
У душу і у серденько запало?"
"Проект мені сподобавсь, та присутнім
Й тобі скажу - додала б зовсім малість.
Садить тут краще деревця голчасті,
Берізка б виростала поруч з ними.
І вітер з боку сосен, всім на щастя
Мелодію б співав крізь сад перлинну.
А тут палають хай червоні квітки,
За ними з фіолету пелюстками,
Багряні - трішки далі, біля хвіртки.
Тепер картина гарна буде, мамо!"
"Вінцем для цього простору хто буде? -
Скажи всім гостям, донько, мамі й тату.
На світі цім живуть прекрасні люди,
Кого із них могла б ти повінчати? "
Всіх поглядом обвела Любомила,
Із саджацями гостей і з насінням,
"Вінця достойний той, хто має силу
Думок, прекрасні щоб робить творіння!"
Торкнулася плеча Його дівчина,
На голову вінець поклавши з трав -
Юнак стояв пред нею на коліні.
З вінцем на голові хлопчина встав.
В ту ж мить до вінценосного йшов батько,
З сімейством прямував питати сина:
"Хто ти, чия неспинна думка хвацько
Любові Простір створювати в силі?"
"Я син твій, батьку, і Творця дитина"
"Вінець твій, сину, місію велику
Віщує. Що в майбутню зробиш днину,
Над простором своїм уже Владика?"
"Я зроблю майбуття своє прекрасним"
"Де будеш брати сили і натхнення?"
"В Любові!" - "Як у Всесвіті довчасно
Енергію знайдеш, Любов на ймення?"
"Є дівчина одна, вона для мене
Любові відзеркалення енергій,
Що Всесвітом блукають нескінченним,
І радість на Землі поміж елегій."
Спустився Радомир до Любомили,
За руку взяв, на пагорб знову вийшли
І дві сім'ї злились в єдине ціле.
"Спасибі всім - юнак казав неспішно -
Усім хто чув душі моєї повість,
Що простору нового сотворіння
Відкрила вам. Енергію Любові
Пізнали Ви." Й саджали всі насіння,
І, раді, для життя новим рослинкам
Запрошені виконували службу,
"Творцем колись даровані тваринки -
Сказав юнець - живуть хай з нами в дружбі!"
Подякували людям всім від серця,
Узявши в дар худобу, наречені.
І пісня в хороводах відгукнеться,
Посипляться із трав пахучих жмені.
Вже сонце закотилося за обрій,
Додому йшли окремо молодята,
З них кожен в дім свій, думку взявши добру,
Повільно прямував собі зі свята.
Ще день один та дві ще довгих ночі,
Як того вимагає давній звичай
Закоханих не бачитимуть очі
Такі близькі і бажані обличчя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441983
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: Олександр Обрій