Яблуками пахне і журою
У саду, що пережив село.
Обніму я стовбур і постою,
Самотою хату замело.
Плечі опустила, похилила
Голову до самої землі.
Її тіло покидає сила,
Яд пустили в серце духи злі.
Просить млин спасіння молитвами,
Упокійну крекче чорний крук.
І по душах гострими плугами,
А на рідні села вбивчий лук.
Так селянам руки пов’язали.
Соломина тільки у воді…
Вже давно забуті ідеали
І підкови стерли теж гніді.
Українську хату на коліна
І садок вишневий в полини?
Ти ж, село, ростило покоління…
Вірю! Є і дочки, і сини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441954
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: Тамара Васильєва