не вмерти би зо сміху, поставивши кому там, де крапці місце.
дайте душі спочити. дозвольте присісти.
мій рот більше не хоче їсти, а зовсім таки навпаки…
спорожніти б йому від вищого сорту лицемірства,
підступності, зневаги й надмірного блюзнірства,
бо споживав мій рот колись усе це – такі смаки…
не вмерти б з нудьги, що затьмарює розум.
у божевільних як завше доволі прості лозунги.
відчайдухам навіть частіше щастить у житті, ніж мені.
відірватись від усього світу, відірвати язик за нікчемність
тих слів, що колись готував, а мій рот без вагань споживав…
та мій рот більше не хоче їсти – живим потрібні живі.
© (авт. - 2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441717
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2013
автор: VOSKRESENSKA