Тяжка віків твоїх хода,
Пустелею, Вкраїно бродиш.
Спливають роки, як вода,
Чи ти Мойсея собі вродиш?
Пророки були у тебе,
Та віри їм ти не йняла.
Тож продала сама себе
І недоторканість зняла.
Подобається це тобі,
Коли тобою хтось керує.
А той пророк хай пророкує,
Пророки вірять лиш собі.
А ти невіглаством прибита
Стяжаєш зрадників й невдах.
Сама від себе будеш бита,
У небуття твій «славний» шлях.
Зреклась сама своєї цноти,
Сусід північний тебе мав.
Хоча були такі, хто проти,
Та волю долар їм зламав.
Тепер кому та цнота треба?
В музей її. Хай буде там.
Нема у ній тепер потреби,
Ми старшим віддані братам.
Тяжка віків твоїх хода,
Пустелею, Вкраїна ходить.
Мойсея так ніхто й не вродить.
Даремна віра, а шкода…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441592
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.08.2013
автор: Едельвейс137