(Пам’яті Євгена Маланюка)
Нема городу і немає хати -
Одна лиш груша край чужих воріт,
І хмелю стебла в’юнко-пелехаті
Ворини плоту обвили старі .
Нема нічого , крім святого духу
Батьківської стражденної землі.
Колись тут, кажуть, розлилась Синюха,
Скидаючи з грудей зимовий лід.
І люди із горба дивились з жахом,
Як по воді пливуть буфети й шафи,
І вишиті пузаті подушки,
І стріхи, і паркани, і книжки…
Та час ішов, минулось лихоліття.
Колись усе минається на світі.
Хтось знову тут зліпив собі хатину,
І поселив у ній свою родину,
Та то були вже не Маланюки.
І той город, що тягся до ріки,
Обрізали на ярмарок громадський…
Лиш верб старезних височить громаддя,
Та поміж них тече, тече ріка,
Не вицвіла глибинами Синюха.
І небо у собі несе, і слуха
У небі тім печаль Маланюка…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441408
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна