Тіло поглинуло сонце й морози,
Я не тремчу, тобі просто здається,
Падають долу торішні мімози,
Я вже не плачу, а він все сміється.
Петлі зриває, як «дах» на Карибах,
Я вже втікаю, бо часу немає,
Вітер все стогне й лупцює по шибах,
Я веселюся, а він лиш ридає.
Вибухи дужі у моєму серці
Змушують бігти на захід зі сходу,
Ти ж італьяно і слухаєш скерцо.
Сльози, мов град, лише тони льоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440975
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2013
автор: Яна Янчік