Тужлива осінь щедрими плодами
Обдарувала землю на прощання.
Зриває вітер голими руками
Пожовкле листя - втрачене кохання.
Сумні пісні знов завели дівчата,
Де, що не слово,- чується розлука.
А ув душі - немов пригасле свято,
Яке у гості без запрошень сту́ка.
Впущу у хату, відчинивши двері:
"Заходь, не стій у мене на порозі!".
І ляже думка віршем на папері,
Слова заб"ються у німій тривозі.
То бродить у саду багрянцем осінь
І гасить світло нашого кохання...
Лише одне я вибачити прошу -
Не мовлене в кінці важке зітхання!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440291
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.07.2013
автор: Олег Вістовський